Лекція про велорух та міський простір


Це коротке резюме лекції Ірини Бондаренко з Асоціації велосипедистів Києва про те, чому важливо робити місто для людей, а не для авто, і яку роль в цьому має велосипедний рух. Прочитав сам – скинь лінк далі🙂

Місто для велосипедистів = місто для людей
Міста, в яких облаштовують якісну та зручну велосипедну інфраструктуру, стають більш комфортними для проживання всіх людей, незалежно від їхнього транспорту – пішоходів, велосипедистів та автомобілістів.

1
Це твердження, яке стало очевидним для більшості європейських громадян, потребує роз’яснення для українців – тож у цій короткій письмовій лекції я спробую це пояснити (відео-лекцію можна переглянути тут).

А яким має бути місто для велосипедистів? Адже розібравшись у цьому, можна зрозуміти, чому ж місто стає приємнішим для життя завдяки розвитку велоруху.

По-перше, вулиці такого міста мають бути безпечними. Кожна вулиця, кожен провулок та кожне перехрестя має бути безпечним для проходу пішоходів та проїзду велосипедистів і людей з особливими потребами.

Один зі способів досягнення безпеки для всіх учасників дорожнього руху – це зниження швидкості автомобілів. Дійсно, якщо автомобіль рухався зі швидкістю 65 км/год та потрапив у ДТП з пішоходом або велосипедистом, то останній помре з вірогідністю 95%. Якщо ж швидкість автомобіля буде 30 км/год, то смерть менш захищеного учасника ДТП можлива лише у 5% випадків. Про це свідчить дослідження ETSC.

Знижувати швидкість автомобілів можна директивно (наприклад, встановити знаки “Обмеження швидкості”), а можна фізично (за допомогою, наприклад, “лежачих поліцейських”, острівців безпеки). Останній варіант зниження швидкості – більш ефективний, оскільки “лежачі поліцейські” у будь-якому разі змусять пригальмувати, у той час як дорожні знаки – тільки за умови законослухняності водія.

(Нагадаю, що в Україні перевищення швидкості на 20 км/год є порушенням Правил дорожнього руху, але за це порушення надається лише попередження і жодного штрафу. Це означає, що у місті водій може рухатися зі швидкістю 80 км/год (ліміт у місті – 60 км/год), і представники ДАІ навіть не будуть його зупиняти. Натомість мені відомо багато випадків, коли водіїв спиняють за порушення у 81 км/год).

Але окрім “лежачих поліцейських” існують значно красивіші та естетичніші засоби зменшення швидкості – острівці безпеки на вулицях з кількістю смуг в одному напрямку більше двох.

Або ж спеціальні острівці біля тротуарів, розташовані у шаховому порядку, які змушують водія маневрувати та зменшувати швидкість.
3
В Україні такі острівці уже рік як існують у Львові на вулиці Ужгородській (фото в кінці статті).

Як можна зрозуміти і побачити з фотографій, звуження вулиць робить їх більш затишними, а зниження швидкості – більш безпечними. Фактично, безпечні вулиці роблять місто приємним для життя людей: можна випустити дитину на вулицю гратися, можна гуляти по тротуарах більш спокійно і приємно.

Та й узагалі, магістралі на 6 смуг, по яких машини рухаються з великою швидкістю – не надто приємні місця для прогулянок та зустрічей. А таких вулиць у Києві, на жаль, удосталь – і це ті вулиці, які мають значний історичний та просторовий потенціал – Саксаганського, Жилянська, Хрещатик, Лесі Українки, Червоноармійська.

Отже, якщо місто підлаштовувати для велосипедистів – звужуючи вулиці та зменшуючи швидкість машин, – то місто стає надзвичайно привабливим для всіх людей.

Друге, що робить місто велосипедним – відсутність перешкод на шляху.

Мова йде не тільки про заниження бордюрів (що важливо також для людей з обмеженими фізичними можливостями), а і про інше планування міста, зокрема, збільшення кількості “центрів” та ущільнення забудови.

Так, ущільнене планування передбачає наявність усіх потрібних закладів поруч із домом, у межах пішохідної доступності (1-2 км)- магазинів, кафе, парків.
4
Поліцентричність міста означає, що київський “центр” – не тільки біля метро “Хрещатик”, а і біля, наприклад, “Лісової”, “Харківської” та на Виноградарі.

(Ми бачимо наразі, як городяни самостійно створюють собі “центри поруч з домом” – наприклад, навколо ринку “Колібріс” на Борщагівці або біля кінотеатру “Флоренція” на Троєщині. Тобто, потреба і потяг до таких “центрів” є. Але за відсутності нормального, у тому числі, культурного, облаштування цих місць, вони, на жаль, стають лише ще одними місцями, які хочеться якнайшвидше проминути).

Поліцентричність міста створює нові робочі місця, які можуть бути зайнятими людьми, що проживають неподалік, іноді навіть у межах пішохідної досяжності – і таким чином зменшується навантаження на дороги і громадський транспорт. Немає потреби їздити на роботу в центр – щоранку туди, щовечора назад.

Отже, сплановане для велосипедистів місто – це місто, де все поруч: можна вийти з дому, купити молока та круасанів на сніданок, і зустрітися з друзями на літньому майданчику кав’ярні. І все це за півгодини. Очевидно, що таке місто стає зручним не тільки для велосипедистів, а і для всіх інших людей.

Третя характеристика зручного для велосипедистів міста – його привабливість. Наявність різних цікавих місць, затишних проїздів, втаємничених лавочок під кущами, літніх майданчиків, музейних сходів, на яких можна сидіти і дивитися на захід сонця – усіх цих маленьких приємних речей, які роблять наше життя щасливим.
5
Такі місця приваблюють велосипедистів навіть більше, ніж пішоходів, адже до них можна доїхати, якщо вони далі зони пішохідної досяжності – (далі, ніж 3 км).

І очевидно, що такі місця приваблюють велосипедистів більше, ніж автомобілістів, оскільки для того, щоб просто попити кави на літньому майданчику, автомобілістові потрібно:

а) встигнути зупинитися неподалік,
б) якимось чином повернутися на 200 метрів назад, до цікавого місця,
в) знайти, де припаркувати машину.

Те, що зробити всі ці речі доволі важко, підтверджують дані досліджень, які показують, що автомобілісти рідко спонтанно спиняються, п’ють каву або заходять в магазин за покупками.

Натомість велосипедисти є найбільш частими спонтанними покупцями – адже їм легко прийняти рішення про зупинку і спинитися просто перед вітриною. (Звісно, дослідження стосуються тих міст, де велосипедистів щонайменше утричі більше, ніж у Києві).

Втім, з привабливими місцями у Києві проблем немає. Деякі з них навіть відвідувані переважно тільки велосипедистами: наприклад, дамба на Десні на північ від Троєщини, або цвинтар баштових кранів на Теличці – тому що туди на велосипеді доїхати можна швидко, а пішки довго, а на автомобілі взагалі неможливо.

Отже, підсумовуючи три основні характеристики міста для велосипедистів (безпека вулиць, відсутність перешкод, привабливі місця) – бачимо, що це ті самі характеристики, які роблять місто приємним та комфортним для життя людей.

А отже, якщо розвивати у місті велорух, то за деякий час у нашому місті нарешті стане приємно жити!

(Очевидно, що можна одразу розвивати місто для людей – створювати пішохідні площі та вулиці, відкривати літні майданчики та нові Пейзажні алеї. Тобто, розвиток велоруху можна викинути з логічного ланцюга. Але зазвичай разом це робити легше).

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

  • UA TOP Bloggers
  • цей блог відвідали

    • 361,131 рази (ів)
  • За умови повного або часткового використання iнформацiї відкрите гіперпосилання на
    Ровером по Львову roverompolvovu.org.ua є обов'язковим.
    Наслідки публікацій можуть не збігатись з намірами редакції.
%d блогерам подобається це: